Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану
Ведучий 1.Не одним сивим пасмом закосичена ця дата — 15 лютого,
день, коли нарештi в далекому 1989 р. закiнчилась для народів колишнього СРСР
десятирiчна кривавиця трагiчної вiйни в Афганiстанi. Посивiли до строку юнi
нареченi i молоді дружини, чекання вибiлило скронi батькiв i коси матерiв. І,
здається, навiки крейдяний пил і пiсок осiли в молодих чубах
воїнів-iнтернацiоналістiв.
Очi туманить ядуча сльоза,
Руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза
—
Син не вернувся додому.
В неї вiн був ясночолий, як
свiт,
Сонячно так усмiхався,
Ще й двадцяти не було йому лiт,
Юним навiк і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки ж вас не вернулись з
вiйни?
Скiльки гибiє ще у неволi?
Ведучий 2.Цими словами ми починаємо лінійку пам’ятi присвяченiй
рiчницi виводу вiйськ з Афганiстану, який називається : «Час i досi не загоїв
рану — цей одвiчний бiль Афганiстану».
(Пiсня «Афганістан»)
Ведучий 1: 15
лютого виповнилась 25-річниця виведення з Афганістану обмеженого контингенту
колишніх радянських військ. В лютому 1989 року закінчилась
війна, яка принесла тисячі жертв, сльози і горе в мирні родини. Сьогодні ми згадаємо героїв тієї страшної війни, полинемо
в спогади і хочемо, щоб ці спогади пройшли крізь наші серця. Ми повинні пам'ятати тих, хто її
пережив, тих, хто не дожив, не доспівав, не до кохав.
Ведучий
2: Афганістан -до
середини 70-х це була одна з найвідсталіших країн світу. У квітні 1978 року афганський народ піднявся на
боротьбу за краще життя. У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був
підписаний договір, за яким Радянський Союз був зобов'язаний переозброїти
афганську армію. І на прохання офіційного керівництва афганської держави надати
воєнну підтримку.
Ведучий
1. Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив.
Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже
воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі
від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло.
А потім повертався на рідну землю у цинковій
труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що
виконують свій інтернаціональний обов'язок.
Учень.
Болить Афган, в душі туман t
Ніхто не знає, ніхто не
скаже,
Коли і де, хто за ким,
В чужім краю на землю
ляже.
…Роки летiтимуть, мов журавлi,
Та не полегшає втрата,
Доки ходитиме по землi
Мати солдата.
Ведучий 2: Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі
наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чужої країни з іншою вірою, вони
вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневолений. Вони
вірили, що йдуть не вбивати, а захищати.
Ведучий 1. Тисячі наших хлопців
загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх
дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У
скількох сімей у траурному обрамлені зберігаються фотографії синів! Одну
нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм - право бути похованим
на рідній землі.
Учень.
Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмацує труну:
«Чи ж там він є?!!»
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик ледве чуть:
«Не велено... Не можна відкривати...
Не велено...»
Уже струмки течуть,
Уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ...
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть отвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі –
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Ведучий 2. Летіли в Україну «чорні
тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000
стали інвалідами, ще 72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти.
Ведучий 1: Третина учасників
афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало
випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів
України загинуло на тій земліі.
Ведучий 2:
Із Хмельницької області для служби в Афганістані призвано 3230
чоловік, із яких 110 - загинули, 2 – пропали без вісті, 83 – стали інвалідами.
Вже у повоєнний час понад 200 ветеранів - "афганців"подолян померли
від ран і хвороб.
Учень. Афганська війна –
Не наша вина
Ми молодість там залишили
Щоб ви пам’ятали жили
Учень.Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі ранив і скалічив.
Ведучий 1. Кожна смерть страшна. А
як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.Тож запалимо свічку і пам'ять загиблих
вшановуємо хвилиною мовчання.
Ведучий 2. Станьмо, постіймо хвилину, нехай у нас не заболять
ноги, а тільки защемить серце за тих, хто світить нам із небес, а може із
підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.
(Хронометр відбиває хвилину).
Ведучий
1. Час і досі не загоїв рану - цей
одвічний біль Афганістану. Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану
війська, але рани цієї війни кровоточать й досі. Не можуть Матері забути
загиблих та покалічених синів, а дружини та Діти - своїх чоловіків і батьків.
Ведучий
2. Усі вони любили життя, любили своїх батьків, своє місто, село. Були
вірними друзями, жили щасливо і мріяли про майбутнє. Та не всім судилося
повернутися до рідних домівок.
1. Стоїть старенька й плаче. Ні, ридає
-
Перед очима в неї похоронка,
І бій, що котрий вже не згасає
І у землі пекуча тa воронка.
Синочку, рідний, чуєш, як курличуть
У синім небі сумно журавлі?
Вони ж тебе до себе, сину, кличуть,
А ти лежиш в холодній цій землі.
2. Я чую, мамо, чую, як співають .
Мені над Україною пісні.
Ти не журись, я крила розпростаю
І прилечу до тебе уві сні.
Вкраїнським рушником зітру сльозину
І поцілую в сивеє Чоло
1. О, синку рідний, мій єдиний сину.
Як хороше б мені тоді було!
3.Стоїть старенька мати на могилі
І навіть квіти плачуть мовчазні.
Від сина погляд відвести не в силі,
А син довічно житиме у сні.
|